Клацнувши на фото побачите панораму м.Ужгород з 7-го поверху міської лікарні. Зліплена з 21-го кадру.

Огріхи бачу але все рівно здається непогано як для другої в житті спроби.

Ужгород

Вчора ввечері виглянув у вікно і швиденько вимкнув телевізор та комп’ютер (декілька місяців тому був прецедент згорівшої апаратури).

Судячи з усього друга блискавка знову лупила в сторону Сидорівського собору. Попала, а?

Зарегистрируй свой ник!

Коротко. Моя дружина здала екзамен в ДАІ без жодного хабаря і домовленостей.  Прийшла, наклацала на компьютері вірні відповіді, прокаталась взад-вперед і будь-ласка приходьте, забирайте посвідчення.

Чому я так гордо це говорю? А тому, що в цій чудернацькій державі абсолютна більшість рахує, що здати по-чесному у нас просто неможливо. Більш того, на людину, яка не домовляється дивляться з повним нерозумінням і говорять щось типу “тобі що, гроші шкода? все рівно потім заплатиш”.

Як бачите все можливо.

І по давній всесвітній традиції, щоб гарно каталось, права треба обмити. А обмити треба з друзями, які в тебе вірили.

Вирішили по-домашньому в вчотирьох з сестрою та її чоловіком. Далі моя переписка з сестрою і легке переживання, що може бути скучновато.

Добре, що сестра розвіяла всі мої сумніви.

Коли вона алкашка скучно не буває!

Вчора на об’їздній бачив трейлер, який віз три шикарні тачки на київських номерах.

В голові зразу намалювався образ олігарха, який полетів собі кудись на відпочинок, а три машини чесненько його доганяють. При чому машини якраз на всі випадки життя:

- для офіційних зустрічей чорний s-клас;

- для морських покатушок та пляжного відпочинку білий кабріолет Aston Martin;

- а для бездоріжжя LC100.

Вміють багаті люди гарно відпочивати.

Думав гугл розповість мені хто ж катається на білому астоні з таким блатним номером але нажаль він його не знає.

Коли на носі вже старість (через декілька місяців 30 років), то починаєш цікавитись фіг знає чим, читати фіг знає що, дивитись в інеті фіг знає куди.

Ну ніби хочеться встигнути ще щось побачити. І побачити це щось цікаве хочеться за кордоном.

Натрапив в інеті на розповіді волонтерів, які подоружують світом, допомогають людям, організаціям тощо.  Гроші за це не просять, достатньо умов для проживання та харчування.

Ну, думаю, цікаво, а може і ми з дружиною під час якоїсь відпустки поволонтерствуєм на якомусь атлантичному узбережжі.

Гугл на запрос волонтери в Україні видав відповідний сайт, пошерстивши який я натрапив на цікаву інформацію:

Какая стоимость участия?
Cогласно международных правил, кроме стоимости за участие в проекте (participation fee), волонтер также сам оплачивает свою дорогу, страховку (около 100грн.), выбирая наиболее удобное для себя средство передвижения и маршрут, покрывает затраты, необходимые для получения разрешений на въезд в страну проведения проекта (визы). Звоните нам, чтобы узнать о странах, в которых виза бесплатна.

Стоимость за участие в одном проекте составляет:

• 1200 грн. для Восточной и Центральной Европы
• 1600 грн. для Западной Европы и всех остальных стран.

Тобто навіть маючи на меті безкоштовно працювати/допомагати, добираючись до місця призначення своїм ходом та отримуючи візу своїми зусиллями ти ще повинен плати купу грошей за участь?

Ну нафіг таке волонтерство, скажу я вам.

В суботу на роботі я почув жахливий гул, який ніяк не хотів закінчуватись. Прислухавшись зрозумів, що це багато-багато мотоциклів.

Взяв фотоапарат, вийшов і побачив святкову ходу байкерів вулицями міста.

Байкери в Ужгороді (2010)

Доречі, в новинах писали, що один з байкерів, по-сумісництву керівник місцевої партії регіонів, додому не добрався.

Вирішив згадати, що таке петанк і сходив в суботу на невеличкий домашній міні-турнір під назвою “На Купала 2010″.

На самих змаганнях грав геть погано, що для людини, яка не тренується, майже нормально. Трохи розігрався вже після турніру.

Був капітально здивований щедрою організацією та чудовою атмосферою. Не пам’ятаю, коли за останні декілька років гралось так чотко.

Дякую всім, було супер.

На Купала 2010 (петанк)

Фотографії рекомендую дивитись за допомогою слайд-шоу та F11.

Гумор-шоу “Вар’яти”

Вчора на запрошення друга сходили в нічний клуб “Бабалу” на перше україномовне гумор-шоу “Вар’яти”, відоме своїм учасником та ведучим Тернопільським Сірим (Сергій Притула).

Формат шоу – камеді клаб. Виходять україномовні гумористи на сцену і ганяють. Хтось під гітару, хтось монологи читає, хтось сценки розігрує. Було дуже смішно і чотко.

Єдине, що трохи здивувало так це практично повна відсутність глядачів. У всьому клубі можна було нарахувати буквально чоловік 50, ніяк не більше. Певно поганенько пройша рекламна компанія.

Це шкода, звичайно. При таких відвідуваннях думаю все менше цікавих людей будуть прагнути сюди їхати. От на “Океан Ельзи” будь-ласка, декілька тисяч молоденьких дівочок скуплять квитки, а на україномовний гумор – чоловік 50, з яких десь 40 білети отримало безкоштовно або як бартер.

Справжня драма з легким нальотом трилерності та мелодраматичності. Справжня – тому що нудна і затянута, з нальотом трилерності – тому що сюжет все-таки є, мело – тому що тема кохання основна.

Якщо взяти десятибальну шкалу, то за першу годину сорок хвилин фільму я б поставив 5 балів, а за останні 8 хвилин – 10 балів. Тому саме через останні вісім хвилин я б сказав, що цей фільм варто подивитись не тільки прихильницям Патісона, а і звичайним таким хлопцям. Я всплакнув навіть.